Права дітей

1) Для забезпечення дітям можливості визначити себе як особистість і реалізувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах у середовищі сім'ї або опікунів, для підготовки їх до життя у вільному суспільстві та захисту дітей створено ряд документів на державному та міжнародному рівні.

Конституцією України офіційно закріплено право кожної людини на життя. У діючому законодавстві України регулюються такі аспекти цього права:

  • по-перше, заборона здійснення медичними працівниками евтаназії - навмисного прискорення смерті або умертвління невиліковно хворого з метою припинення його страждань;
  • по-друге, наявність кримінальної відповідальності за позбавлення життя, зараження вірусом імунодефіциту людини та за інші злочини проти життя людини.

Частина 2 статті 28 Конституції закріпила положення про недопустимість катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання.

Згідно з частиною 3 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Тобто, забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду.

Значну кількість особистих прав людини охоплює поняття «недоторканність особи», яке розглядається, з одного боку як право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), а з другого як право на охорону особистого та сімейного життя (стаття 32).

Право на свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну. Недоторканність особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальної активності.

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, необхідно окремо виділити такі:

  • недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди;
  • право громадян знайомитися із відомостями про себе;
  • заборона збирання відомостей про "особу, якщо немає її попереднього погодження.

Ви маєте право:

  • знати під час збору інформації, які відомості про Вас, з якою метою, як, ким, з якою ціллю використовуються;
  • заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.

Не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати (розпізнати) особистість.

Право на збереження лікарської таємниці (стаття 31), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та його результати, інтимну і сімейну, сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Недоторканість житла (стаття 30). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31).

Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (стаття 34). Свобода слова - це вільне вираження поглядів та переконань. Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок. Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

2) Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для «маленьких громадян» нашої держави. У Законі України «Про громадянство України» зазначено, що «дитина - особа віком до 18 років». У цивільному та сімейному законодавстві України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями «малолітньої» та «неповнолітньої». Відповідно до Цивільного кодексу України, малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю.

Малолітні мають право:

  • самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість);
  • здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.

Неповнолітні особи, крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:

  • самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
  • самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;
  • з 16 років вправі влаштуватись на роботу (у виняткових випадках з 15 років);
  • самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об'єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;
  • бути учасниками та засновниками юридичних осіб;
  • за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснювати угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;
  • за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім'я в банківські установи.

Закон України "Про охорону дитинства" забезпечує кожній дитині право:

  • на житло - діти - члени сім'ї наймача чи власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;
  • на майно - кожна дитина, в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину, майна і коштів, батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна;
  • у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Законом України «Про освіту» прав.

А саме:

  • бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім'ї;
  • право власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);
  • висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальної шкоди за шкоду, завдану її майну;
  • з 6 до 18 років - об'єднуватись у дитячі громадські організації;
  • противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків, щодо неї;
  • звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років - безпосередньо до суду.

3) Оскільки сьогоднішні діти - завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства. Тому підвищення добробуту, рівня забезпеченості, виховання, та забезпечення усього найкращого дітям стало головною метою багатьох держав. Людство поступово втілює свої прагнення:

  • 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини,
  • 30 вересня 1990 року – Всесвітню Декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей,
  • 10 травня 2002 року – Декларацію та План дій «Світ, придатний для життя дітей»,
  • 5 жовтня 2000 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1989 році та ратифікована Україною 27.02.1991 року. Держави-сторони взяли на себе обов'язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Основні положення Конвенції ООН про захист прав дітей.

  • Стаття 1. До 18 років Я - дитина.
  • Стаття 2. Я маю ПРАВА незалежно від того, якого кольору моя шкіра, хлопчик я чи дівчинка, скільки мені років, якої я нації, якою мовою розмовляю, в якого Бога вірю, багатий я чи бідний, здоровий чи хворий, які у мене батьки та ні від чого іншого. Ніхто не має права позбавити мене всіх прав чи покарати мене за те, що думаю, роблю я чи мої батьки.
  • Стаття 3. Держава в усьому, що мене стосується, повинна виходити з моїх найкращих інтересів.
  • Стаття 6. Я маю невід'ємне право на життя.
  • Стаття 8. Держава повинна поважати моє право на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки.
  • Стаття 9. Ніхто не може розлучити мене з моїми батьками без мого бажання. Я маю право бачити своїх батьків, коли мені цього захочеться.
  • Стаття 10. Якщо мої батьки живуть у різних державах, я маю право регулярно підтримувати з ними стосунки.
  • Стаття 12. Я можу вільно говорити, що думаю, навіть у присутності дорослих.
  • Стаття 13. Я маю право вільно виявляти себе, як що це не торкається честі, здоров'я інших людей.
  • Стаття 14. Я маю право думати про все, що хочу, вірити в Бога, сповідувати релігію незалежно від інших.
  • Стаття 29. Навчання повинно розвивати всі мої здібності, повагу до прав інших людей.
  • Стаття 32. Ніхто не може змусити мене робити те, що шкодить моєму здоров'ю.
  • Стаття 40. Якщо я що-небудь порушу, - мене можуть заарештувати до того, як докажуть мою провину; якщо заарештували, маю право на повагу, право мовчати, право викликати батьків чи тих, хто їх замінює, право на справедливий суд.